С разрешения [ljuser]kamienczanka[/ljuser] публикую отчет о реконструкторском фестивале в Каменец-Подольском, посвященном УНР (Каменец-Подольский был последней столицей республики). Текст и фото авторские.
Як і було обіцяно раніше, “Остання столиця” нарешті відбулася. Навіть все ще відбувається :о).
І я знову занадто втомлена, щоб щось довге писати. Вибачте.
Абсолютно нове дійство для Кам’янця (якщо не для України) – фестиваль по кам’янецькій добі УНР (1919-1920 рр.).
Реклами було так мало, що майже і не було (кілька біг-бордів по місту – от і все). Але коли це реконструктори робили заходи виключно для публіки?
Вони їх завжди для себе роблять. Ну і для публіки теж. Але – для себе.
В фестивалі взяли участь Кам’янець-Поділсььке військово-історичне товариство, Львівське товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» (Урич, пам’ятаєте?), клуби з Києва та Хмельницького.
Загалом – близько 60 чоловік.
Це ми не рахуємо жіноцтво і дітисьок.
Хоча жінки – вони і в УГА служили, чотовими були.
Я знаю, на кого ви дивитесь. Я теж від неї погляду відірвати не могла.
Трішки обличь.
Круглі скельця дуже мало кому личать. Тут все ок. Це Київ. Певно.
Один з найкращих екскурсоводів Кам’янця… Ні.
Давайте так:
Один з кращих екскурсоводів Кам’янця Олег Мороз.
В жж нік Ніколаускас. Кривий Ріг. Здається, добрий-предобрий.
Святковий манікюр з Прилук. Там і без макіяжу було на що поглянути – шикарна блондинка. :о)
Сміт-Вессон? Ага. Зрозуміло чиї руки. Гайдука. (Випереджаючи його прохання: ні, це не справжня зброя, це репліки).
Молодий татусь Вітамін (Віктор Годний) – з букетом для Симона Петлюри.
Цього разу чемний і правильний пан Любомир з «Пам’яті».
Ой, ні, неправильний метод обрала. З обличчями я до ранку спати не ляжу. Давайте як завжди.
Перший день фестивалю був вчора – і він переважно складався з розбивки табора учасників у Старій фортеці. Живуть в наметах, а ночі зараз не теплі.
Антипедагогічний кадр з Антіном і цигаркою. І сорочкою.
Та що ж це таке? Антипедагогічний кадр з Андрієм і цигаркою. І кулеметом.
Вранці в фортеці вже всі були на місці.
Коротка урочиста частина – перед владою міста, кількома вітчизняними телеканалами – і японським телебаченням.
Далі Гайдук відчиняє важкі двері фортеці – хлопці йдуть до меморіальної дошки отамана С.Петлюри на колишньому приміщенні Міністерства закордонних справ.
 |
 |
 |
Ранкове сонце, гарно так – але народу навколо практично немає. Десята ж ранку.
 |
 |
 |
Коротка історична довідка про Вірменський майдан в часи директорії, покладання квітів.
І салют на честь України.
 |
 |
 |
В флягах узвар.
А на плацу – муштра. А потім назад – у табір, в фортецю.
А потім знову з фортеці – на бойові позиції.
Червоні йдуть окремо, галичани – окремо, наші хлопці (перша піхотна розвідка Третьої залізної дивізії) – теж окремо.
Перетаскування кулеметів – справа важка і невдячна.
Для достовірності більшовики начепили скрізь автентичного вигляду агітпроп.
 |
 |
 |
Бою чекали на палючому сонці досить довго – бо з міста вкрай повільно йшов «парад вишиванок» (три з половиною вишиванки і багато-багато курсантів. В камуфляжі). Це взагалі був самий дивний парад в місті: так як міст повністю перекрили, для багатьох людей єдиною можливістю потрапити у Старе місто було приєднатися до колони. Так що в колоні, відразу за заступниками мера, йшов відомий міський дивак-напівбомж, чоловік з великою коробкою піци і ще багато дивних в святковій колоні людей. Але таки дочекалися глядачі й бою.
 |
 |
 |
Я про це не буду багато – дам Гайдуку картинки, він краще все днями пояснить. Гільз було!!!! Я навіть навіщось назбирала кілька штук :о).
Стрілянини було багато.
Добро перемогло.
Резюмуючи – більшовики, хоч як вони кльово окопалися, райдержунівермаг не втримали. І лише один відчайдух грався в розвалинах у снайпера.
Друга битва – теж з усіма трьома кулеметами – розгорілася за ратушею.
Це більшовики.
Це унр-івці.
Це битва.
А це вже з бою.
«Чотовий Вінський, покиньте шерег! За проявлену мужність у роботі з гранатою – чотовому Вінському – слава!» – «СЛАВА!»
Це Антін так жартує. Бо граната Вінського на похилій бруківці прикотилася назад і розірвалася за півметра до своїх же хлопців.
Революційний матрос з «Андрея Первозванного» був своєрідним морським дивом.
А як душевно було в таборі увечері! Тільки я ж без фотоапарата зараз. Так що подяка Світлані Мельник – за кенон. І Віктору Годному – за нікон. Допомогли! :о)
